Укладання шлюбного договору в Україні під час дії воєнного стану
01.05.2025
Укладання шлюбного договору в Україні під час дії воєнного стану
Шлюбний договір, передбачений гл. 10 Сімейного кодексу України (далі – СК України), є ключовим правовим інструментом для наречених або подружжя. Завдяки йому через установлення індивідуальних правил для майбутніх майнових відносин можна заздалегідь та гнучко врегулювати майнові права й обов’язки як у шлюбі, так і на випадок його припинення.
Важливо зазначити, що укласти такий договір можуть лише особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу (наречені) або які вже є офіційно зареєстрованим подружжям, незалежно від тривалості шлюбу. Особи, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах (“цивільному шлюбі”), цього права не мають.
Основне призначення шлюбного договору, згідно зі ст. 93 СК України, полягає в урегулюванні лише майнових відносин подружжя, а також їхніх майнових прав та обов’язків як батьків. У межах договору сторони отримують значну свободу: вони можуть відійти від установленого законом режиму спільної сумісної власності (визначивши майно спільною частковою або особистою власністю), домовитись про порядок користування майном (включно з житлом, проживанням родичів, умовами виселення в разі розлучення), а також детально врегулювати питання утримання одного з подружжя незалежно від непрацездатності (визначивши умови, розмір, строки виплат і можливість примусового стягнення за виконавчим написом нотаріуса) (ст. ст. 97 – 99 СК України).
Водночас свобода договору обмежується чіткими законодавчими заборонами. Шлюбний договір не може:
регулювати особисті немайнові відносини подружжя чи їхні стосунки з дітьми (ч. 3 ст. 93 СК України);
зменшувати обсяг прав дитини чи ставити одного з подружжя в надзвичайно невигідне матеріальне становище (ч. 4 ст. 93 СК України);
прямо передавати право власності на нерухомість чи інше майно, що підлягає держреєстрації (для цього потрібні окремі правочини) (ч. 5 ст. 93 СК України);
суперечити загальним моральним засадам суспільства (ч. 5 ст. 97 СК України).
Для забезпечення дійсності та законності шлюбного договору законодавство встановлює імперативні вимоги до його форми й порядку укладення. Відповідно до ст. 94 СК України договір укладають у письмовій формі і він підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню. Недотримання цієї вимоги має наслідком нікчемність договору (він вважається недійсним із моменту укладення та не створює юридичних наслідків) згідно зі ст. 220 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). Під час посвідчення договору нотаріус перевіряє відповідність його умов закону та роз’яснює сторонам їхні права й обов’язки.
Крім того, шлюбний договір сторони мають укласти особисто. Укладення через представника за довіреністю не допускається з огляду на особистий характер правовідносин і положення ч. 2 ст. 238 ЦК України, що підтверджено й висновком Верховного Суду (постанова від 25.09.2019 р. у справі № 757/10715/17-ц).
Отже, закон чітко визначає вимоги до СУБ’ЄКТНОГО СКЛАДУ (наречені / подружжя), ЗМІСТУ (майнові відносини, з урахуванням обмежень) і ФОРМИ (ПИСЬМОВА, НОТАРІАЛЬНА, ОСОБИСТА УЧАСТЬ СТОРІН ДОГОВОРУ) шлюбного договору.
Проте реалізація цих законодавчих гарантій і саме право на договірне врегулювання майнових відносин подружжя зазнають істотного впливу в умовах дії воєнного стану, що породжує низку специфічних викликів і процедурних особливостей, які потребують детального аналізу.
Зокрема, детального аналізу потребують ключові зміни в нотаріальних і реєстраційних процедурах, можливості укладання договору за кордоном та актуальні аспекти його змісту в контексті воєнних реалій.
І. Спеціальні правила й обмеження, запроваджені в контексті воєнного стану
Аналіз чинного законодавства свідчить, що спеціальних норм чи обмежень, які б стосувалися суто процедури укладання шлюбних договорів під час воєнного стану, не запроваджено.
Натомість на цю процедуру поширюються загальні зміни й особливості, установлені для вчинення нотаріальних дій і функціонування системи державної реєстрації в умовах війни. Головно, це постановами КМУ “Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану” від 28.02.2022 р. № 164, “Деякі питання державної реєстрації та функціонування єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, в умовах воєнного стану” від 06.03.2022 р. № 209 (далі – Постанова № 209), “Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації” від 03.03.2022 р. № 187 (далі – Постанова №187).
До найбільш значних аспектів, що впливають на посвідчення шлюбних договорів, належать такі:
Використання бланків. Попри те, що на початку воєнного стану деякі дії було дозволено оформляти нотаріальними документами на звичайному папері, для посвідчення договорів (включно зі шлюбним) загалом вимагається використання спеціальних бланків нотаріальних документів.
Доступ до державних реєстрів. Функціонування ключових реєстрів (зокрема, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) регулює Постанова № 209. Доступ до реєстрів може бути припинено або обмежено на територіях активних бойових дій або тимчасово окупованих рф територіях. Це може ускладнювати або унеможливлювати перевірку відомостей про майно, що є предметом договору.
Примітка. У разі неналежного функціонування реєстрів строки для внесення до них відомостей нотаріусом підлягають продовженню.
Ідентифікація особи. Зважаючи на об’єктивні труднощі громадян, пов’язані з оновленням документів, нормативно (згідно з відповідними постановами КМУ та роз’ясненнями Мін’юсту) тимчасово допускалося встановлення особи за документами, строк дії яких закінчився, або за паспортами без своєчасно вклеєної фотокартки. Хоч це був і вимушений захід для забезпечення реалізації прав, він має потенційні ризики для стабільності договорів, укладених на його основі, через можливі сумніви в належній ідентифікації сторін у разі подальшого оскарження.
Географічні (територіальні) обмеження. Нотаріусам прямо заборонено вчиняти нотаріальні дії (включно з посвідченням шлюбних договорів) на тимчасово окупованих територіях (за переліком Мінреінтеграції). Аналогічні обмеження щодо держреєстрації діють і на територіях активних бойових дій. Особи з таких територій вимушені звертатися до нотаріусів у безпечних регіонах.
Обмеження щодо громадян РФ. Діє (з невеликими винятками) заборона на вчинення нотаріальних дій за участю громадян рф і пов’язаних юросіб (згідно з Постановою № 187). Це унеможливлює укладення шлюбного договору, якщо одна зі сторін підпадає під ці обмеження.
Отже, попри те, що формальні вимоги до шлюбного договору не змінилися, умови воєнного стану створюють низку процедурних і територіальних перешкод, а також запроваджують специфічні заборони, які треба враховувати під час планування його укладання.
ІІ. Укладання шлюбного договору за кордоном в умовах воєнного стану
На особливу увагу в контексті воєнного стану та вимушеного переміщення значної кількості громадян заслуговує питання укладання шлюбного договору за межами України. Українці, які перебувають за кордоном, для цього мають два основні способи: звернутися до консульської установи України або до компетентного органу іноземної держави, зазвичай іноземного нотаріуса.
Перший варіант – посвідчення договору в консульській установі України. Відповідно до Закону “Про нотаріат”, Консульського статуту та інших нормативних актів, консульські посадові особи уповноважені вчиняти нотаріальні дії, зокрема посвідчувати договори. Попри певні обмеження (наприклад, щодо договорів відчуження нерухомості в Україні), шлюбний договір, який регулює майнові відносини подружжя, консул може посвідчувати. Процедура подібна до дій українського нотаріуса, зокрема вимагається, щоб:
особисто були присутні обидві сторони;
було подано необхідні документи (паспорти, РНОКПП, свідоцтво про шлюб або довідка про подання заяви, проєкт договору тощо);
було сплачено консульський збір.
Нотаріальне діловодство підлягає веденню українською мовою. Головною перевагою цього способу є те, що договір одразу посвідчують відповідно до українського законодавства й він має повну юридичну силу на території України без будь-якої подальшої легалізації чи апостилювання.
Другий варіант – укладання шлюбного договору в іноземного нотаріуса чи іншого компетентного органу за законодавством країни перебування. Такий договір зазвичай визнається дійсним щодо форми відповідно до права місця його укладення (lex loci actus). Важливо, що навіть у разі укладання договору за кордоном сторони (особливо, якщо обоє є громадянами України) мають право, відповідно до Закону України “Про міжнародне приватне право”, обрати українське право як таке, що регулюватиме їхні майнові відносини за договором.
Однак ключовим недоліком цього варіанта є те, що такий договір, як офіційний документ іноземної держави, обов’язково потребує процедури підтвердження автентичності для використання в Україні – апостилювання (для країн – учасниць Гаазької конвенції 1961 р.) або консульської легалізації (для інших країн), якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Також виникає необхідність у подальшому нотаріально засвідченому перекладі документа українською мовою, що разом із процедурою автентифікації може бути більш тривалим і витратним процесом.
Критично важливо розуміти різницю у визнанні таких договорів в Україні. Якщо договір, посвідчений консулом України, є відразу дійсним, то для договору, посвідченого іноземним органом, процедура апостилювання чи легалізації підтверджує лише формальну автентичність документа (справжність підпису іноземного нотаріуса та його печатки), але не засвідчує відповідність змісту договору українському законодавству. Навіть належним чином автентифікований і перекладений договір підлягатиме оцінці на відповідність його положень імперативним нормам українського права, зокрема ст. 93 СК України (щодо заборони регулювання особистих відносин, звуження прав дитини, постановки одного з подружжя в надзвичайно невигідне матеріальне становище), і загальним моральним засадам суспільства. Положення іноземного шлюбного договору, що суперечать цим фундаментальним принципам, не буде визнано та виконано в Україні, навіть якщо вони є дійсними за правом країни укладення.
ІІІ. Специфічні аспекти предмету шлюбного договору в контексті воєнних реалій
Наслідки повномасштабної агресії, такі як ризики для майна, вимушене переміщення, економічна нестабільність і тимчасова окупація територій, створюють нові виклики, які доцільно враховувати в разі договірного регулювання майнових відносин подружжя. Розгляньмо ключові аспекти, що можуть бути предметом шлюбного договору в сучасних умовах.
Урегулювання ризиків пошкодження, знищення або втрати майна внаслідок бойових дій. Війна неминуче несе загрозу фізичній цілісності майна, і шлюбний договір може стати інструментом превентивного врегулювання наслідків таких подій для майнових прав подружжя. Зокрема, у договорі доцільно чітко розмежувати правовий режим конкретних об’єктів. Підтвердження статусу особистої приватної власності або зміна режиму спільної сумісної власності на особисту (чи навпаки) має прямий вплив на те, хто з подружжя юридично несе ризик випадкового знищення чи пошкодження цього майна, а також визначає, хто матиме першочергове право на звернення за потенційною компенсацією.
Крім того, сторони можуть домовитися про особливий, специфічний порядок несення ризиків. Наприклад, можна встановити, що ризик втрати майна, яке використовує переважно один із подружжя для його професійної діяльності, покладено саме на нього. Альтернативно можна закріпити принцип солідарного несення ризиків щодо всього спільного майна, незалежно від того, хто ним фактично користується. Важливо також передбачити долю пов’язаних активів: у разі знищення, наприклад, спільного будинку, договором можна заздалегідь урегулювати правовий статус земельної ділянки під ним, визначивши, чи залишається вона спільною, чи переходить у власність одного з подружжя та на яких умовах, включно з можливою компенсацією.
Урахування питань розподілу потенційної компенсації за зруйноване / пошкоджене майно. Державна політика передбачає механізми компенсації за майно, пошкоджене або знищене внаслідок агресії рф, як-от програма “єВідновлення”. Оскільки така компенсація, чи то у грошовій формі, чи то у формі житлових сертифікатів або відбудови, може являти собою значний актив, шлюбний договір стає слушним інструментом для завчасного визначення її майбутнього розподілу між подружжям. У договорі можна чітко встановити пропорції, у яких буде розподілено компенсацію, отриману за спільне майно – наприклад, у рівних частках (50/50) або в іншому співвідношенні, якщо воно обґрунтоване різними внесками сторін у придбання чи поліпшення цього майна (за умови можливості підтвердження та згоди обох).
Також доцільно прямо закріпити в договорі положення про те, що компенсація за знищене чи пошкоджене майно, яке належало одному з подружжя на праві особистої приватної власності, повністю належить саме цьому члену подружжя.
Крім того, сторони можуть заздалегідь спільно визначити пріоритетні напрями використання отриманої компенсації, домовившись, наприклад, спрямувати кошти чи житловий сертифікат на придбання нового спільного житла.
Особливості визначення правового режиму майна на тимчасово окупованих територіях (ТОТ) або в зоні активних бойових дій. Наявність майна на територіях, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження, створює значну правову невизначеність і фактичну неможливість розпорядження ним. У цій ситуації шлюбний договір може допомогти зафіксувати певні важливі аспекти щодо такого майна. Передусім у договорі можна підтвердити режим власності на це майно (особиста чи спільна) відповідно до українського законодавства, незалежно від фактичної ситуації “на землі” та контролю над активами.
Крім того, подружжя може, за можливості, домовитися про те, хто з них вживатиме доступних заходів щодо збору інформації про стан майна, подаватиме необхідні заяви до українських реєстрів чи органів влади стосовно нього або здійснюватиме спроби дистанційного управління, якщо це теоретично можливо. Також договір дає змогу встановити наміри сторін щодо долі цього майна на майбутнє, після деокупації відповідної території. Наприклад, можна заздалегідь домовитися про його продаж із подальшим розподілом отриманих коштів або про передання майна у власність одному з подружжя з виплатою відповідної компенсації іншому.
Шлюбний договір у реаліях сьогодення: підсумки
Отже, шлюбний договір залишається дієвим правовим інструментом в Україні для регулювання майнових відносин між подружжям або нареченими, навіть в умовах дії воєнного стану. Основні положення СК України щодо його предмету (лише майнові аспекти), змісту (з урахуванням законодавчих обмежень), форми (письмова, нотаріальна; особиста участь сторін договору) і суб’єктного складу (наречені / подружжя) залишаються незмінними.
Проте воєнний стан істотно вплинув на практичні аспекти процедури укладання шлюбного договору. Це виявляється у:
загальних процедурних ускладненнях: особливості функціонування нотаріату та державних реєстрів (обмежений доступ, територіальні заборони на вчинення дій на окупованих територіях і в зонах активних бойових дій);
специфічних обмеженнях: таких як заборона на вчинення нотаріальних дій за участю громадян рф;
особливостях укладання за кордоном: українці можуть звертатися до консульських установ (що забезпечує негайну дійсність договору в Україні) або до іноземних органів (що потребує подальшої легалізації / апостилювання, перекладу та перевірки відповідності змісту договору українському праву).
Крім того, сучасні реалії, спричинені війною, актуалізували необхідність унесення до шлюбного договору положень, що стосуються:
розподілу ризиків пошкодження, знищення чи втрати майна внаслідок бойових дій;
визначення порядку розподілу потенційної державної компенсації за зруйноване / пошкоджене майно;
урегулювання правового режиму та майбутньої долі майна, розташованого на тимчасово окупованих територіях або в зоні бойових дій.
Висновок:
Отже, попри процедурні виклики, зумовлені воєнним станом, шлюбний договір не лише зберігає свою актуальність, а й набув додаткової ваги як інструмент для превентивного врегулювання майнових питань подружжя, урахування специфічних ризиків сьогодення та мінімізації потенційних спорів у майбутньому.
Автор Олексій Каплунов, юрист АО “СЕНСУМ”. За матеріалами ligazakon.net.
Укладання шлюбного договору в Україні під час дії воєнного стану
Шлюбний договір, передбачений гл. 10 Сімейного кодексу України (далі – СК України), є ключовим правовим інструментом для наречених або подружжя. Завдяки йому через установлення індивідуальних правил для майбутніх майнових відносин можна заздалегідь та гнучко врегулювати майнові права й обов’язки як у шлюбі, так і на випадок його припинення.
Важливо зазначити, що укласти такий договір можуть лише особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу (наречені) або які вже є офіційно зареєстрованим подружжям, незалежно від тривалості шлюбу. Особи, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах (“цивільному шлюбі”), цього права не мають.
Основне призначення шлюбного договору, згідно зі ст. 93 СК України, полягає в урегулюванні лише майнових відносин подружжя, а також їхніх майнових прав та обов’язків як батьків. У межах договору сторони отримують значну свободу: вони можуть відійти від установленого законом режиму спільної сумісної власності (визначивши майно спільною частковою або особистою власністю), домовитись про порядок користування майном (включно з житлом, проживанням родичів, умовами виселення в разі розлучення), а також детально врегулювати питання утримання одного з подружжя незалежно від непрацездатності (визначивши умови, розмір, строки виплат і можливість примусового стягнення за виконавчим написом нотаріуса) (ст. ст. 97 – 99 СК України).
Водночас свобода договору обмежується чіткими законодавчими заборонами. Шлюбний договір не може:
Для забезпечення дійсності та законності шлюбного договору законодавство встановлює імперативні вимоги до його форми й порядку укладення. Відповідно до ст. 94 СК України договір укладають у письмовій формі і він підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню. Недотримання цієї вимоги має наслідком нікчемність договору (він вважається недійсним із моменту укладення та не створює юридичних наслідків) згідно зі ст. 220 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). Під час посвідчення договору нотаріус перевіряє відповідність його умов закону та роз’яснює сторонам їхні права й обов’язки.
Крім того, шлюбний договір сторони мають укласти особисто. Укладення через представника за довіреністю не допускається з огляду на особистий характер правовідносин і положення ч. 2 ст. 238 ЦК України, що підтверджено й висновком Верховного Суду (постанова від 25.09.2019 р. у справі № 757/10715/17-ц).
Отже, закон чітко визначає вимоги до СУБ’ЄКТНОГО СКЛАДУ (наречені / подружжя), ЗМІСТУ (майнові відносини, з урахуванням обмежень) і ФОРМИ (ПИСЬМОВА, НОТАРІАЛЬНА, ОСОБИСТА УЧАСТЬ СТОРІН ДОГОВОРУ) шлюбного договору.
Проте реалізація цих законодавчих гарантій і саме право на договірне врегулювання майнових відносин подружжя зазнають істотного впливу в умовах дії воєнного стану, що породжує низку специфічних викликів і процедурних особливостей, які потребують детального аналізу.
Зокрема, детального аналізу потребують ключові зміни в нотаріальних і реєстраційних процедурах, можливості укладання договору за кордоном та актуальні аспекти його змісту в контексті воєнних реалій.
І. Спеціальні правила й обмеження, запроваджені в контексті воєнного стану
Аналіз чинного законодавства свідчить, що спеціальних норм чи обмежень, які б стосувалися суто процедури укладання шлюбних договорів під час воєнного стану, не запроваджено.
Натомість на цю процедуру поширюються загальні зміни й особливості, установлені для вчинення нотаріальних дій і функціонування системи державної реєстрації в умовах війни. Головно, це постановами КМУ “Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану” від 28.02.2022 р. № 164, “Деякі питання державної реєстрації та функціонування єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, в умовах воєнного стану” від 06.03.2022 р. № 209 (далі – Постанова № 209), “Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації” від 03.03.2022 р. № 187 (далі – Постанова №187).
До найбільш значних аспектів, що впливають на посвідчення шлюбних договорів, належать такі:
Примітка. У разі неналежного функціонування реєстрів строки для внесення до них відомостей нотаріусом підлягають продовженню.
Отже, попри те, що формальні вимоги до шлюбного договору не змінилися, умови воєнного стану створюють низку процедурних і територіальних перешкод, а також запроваджують специфічні заборони, які треба враховувати під час планування його укладання.
ІІ. Укладання шлюбного договору за кордоном в умовах воєнного стану
На особливу увагу в контексті воєнного стану та вимушеного переміщення значної кількості громадян заслуговує питання укладання шлюбного договору за межами України. Українці, які перебувають за кордоном, для цього мають два основні способи: звернутися до консульської установи України або до компетентного органу іноземної держави, зазвичай іноземного нотаріуса.
Перший варіант – посвідчення договору в консульській установі України. Відповідно до Закону “Про нотаріат”, Консульського статуту та інших нормативних актів, консульські посадові особи уповноважені вчиняти нотаріальні дії, зокрема посвідчувати договори. Попри певні обмеження (наприклад, щодо договорів відчуження нерухомості в Україні), шлюбний договір, який регулює майнові відносини подружжя, консул може посвідчувати. Процедура подібна до дій українського нотаріуса, зокрема вимагається, щоб:
Нотаріальне діловодство підлягає веденню українською мовою. Головною перевагою цього способу є те, що договір одразу посвідчують відповідно до українського законодавства й він має повну юридичну силу на території України без будь-якої подальшої легалізації чи апостилювання.
Другий варіант – укладання шлюбного договору в іноземного нотаріуса чи іншого компетентного органу за законодавством країни перебування. Такий договір зазвичай визнається дійсним щодо форми відповідно до права місця його укладення (lex loci actus). Важливо, що навіть у разі укладання договору за кордоном сторони (особливо, якщо обоє є громадянами України) мають право, відповідно до Закону України “Про міжнародне приватне право”, обрати українське право як таке, що регулюватиме їхні майнові відносини за договором.
Однак ключовим недоліком цього варіанта є те, що такий договір, як офіційний документ іноземної держави, обов’язково потребує процедури підтвердження автентичності для використання в Україні – апостилювання (для країн – учасниць Гаазької конвенції 1961 р.) або консульської легалізації (для інших країн), якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Також виникає необхідність у подальшому нотаріально засвідченому перекладі документа українською мовою, що разом із процедурою автентифікації може бути більш тривалим і витратним процесом.
Критично важливо розуміти різницю у визнанні таких договорів в Україні. Якщо договір, посвідчений консулом України, є відразу дійсним, то для договору, посвідченого іноземним органом, процедура апостилювання чи легалізації підтверджує лише формальну автентичність документа (справжність підпису іноземного нотаріуса та його печатки), але не засвідчує відповідність змісту договору українському законодавству. Навіть належним чином автентифікований і перекладений договір підлягатиме оцінці на відповідність його положень імперативним нормам українського права, зокрема ст. 93 СК України (щодо заборони регулювання особистих відносин, звуження прав дитини, постановки одного з подружжя в надзвичайно невигідне матеріальне становище), і загальним моральним засадам суспільства. Положення іноземного шлюбного договору, що суперечать цим фундаментальним принципам, не буде визнано та виконано в Україні, навіть якщо вони є дійсними за правом країни укладення.
ІІІ. Специфічні аспекти предмету шлюбного договору в контексті воєнних реалій
Наслідки повномасштабної агресії, такі як ризики для майна, вимушене переміщення, економічна нестабільність і тимчасова окупація територій, створюють нові виклики, які доцільно враховувати в разі договірного регулювання майнових відносин подружжя. Розгляньмо ключові аспекти, що можуть бути предметом шлюбного договору в сучасних умовах.
Крім того, сторони можуть домовитися про особливий, специфічний порядок несення ризиків. Наприклад, можна встановити, що ризик втрати майна, яке використовує переважно один із подружжя для його професійної діяльності, покладено саме на нього. Альтернативно можна закріпити принцип солідарного несення ризиків щодо всього спільного майна, незалежно від того, хто ним фактично користується. Важливо також передбачити долю пов’язаних активів: у разі знищення, наприклад, спільного будинку, договором можна заздалегідь урегулювати правовий статус земельної ділянки під ним, визначивши, чи залишається вона спільною, чи переходить у власність одного з подружжя та на яких умовах, включно з можливою компенсацією.
Також доцільно прямо закріпити в договорі положення про те, що компенсація за знищене чи пошкоджене майно, яке належало одному з подружжя на праві особистої приватної власності, повністю належить саме цьому члену подружжя.
Крім того, сторони можуть заздалегідь спільно визначити пріоритетні напрями використання отриманої компенсації, домовившись, наприклад, спрямувати кошти чи житловий сертифікат на придбання нового спільного житла.
Крім того, подружжя може, за можливості, домовитися про те, хто з них вживатиме доступних заходів щодо збору інформації про стан майна, подаватиме необхідні заяви до українських реєстрів чи органів влади стосовно нього або здійснюватиме спроби дистанційного управління, якщо це теоретично можливо. Також договір дає змогу встановити наміри сторін щодо долі цього майна на майбутнє, після деокупації відповідної території. Наприклад, можна заздалегідь домовитися про його продаж із подальшим розподілом отриманих коштів або про передання майна у власність одному з подружжя з виплатою відповідної компенсації іншому.
Шлюбний договір у реаліях сьогодення: підсумки
Отже, шлюбний договір залишається дієвим правовим інструментом в Україні для регулювання майнових відносин між подружжям або нареченими, навіть в умовах дії воєнного стану. Основні положення СК України щодо його предмету (лише майнові аспекти), змісту (з урахуванням законодавчих обмежень), форми (письмова, нотаріальна; особиста участь сторін договору) і суб’єктного складу (наречені / подружжя) залишаються незмінними.
Проте воєнний стан істотно вплинув на практичні аспекти процедури укладання шлюбного договору. Це виявляється у:
Крім того, сучасні реалії, спричинені війною, актуалізували необхідність унесення до шлюбного договору положень, що стосуються:
Висновок:
Отже, попри процедурні виклики, зумовлені воєнним станом, шлюбний договір не лише зберігає свою актуальність, а й набув додаткової ваги як інструмент для превентивного врегулювання майнових питань подружжя, урахування специфічних ризиків сьогодення та мінімізації потенційних спорів у майбутньому.
Автор Олексій Каплунов, юрист АО “СЕНСУМ”.
За матеріалами ligazakon.net.